цукерки для гостей. Та не буде вже тепер гостей тих.
Над селом місяць, над селом голубі голуби. Не світло на душі — щось минає, щось не вернеться.
Бабушка прокидається ледве засіріє. В її кімнаті горить біля ікони лямпадка — божа матір із сином. В другій кімнаті хтось важко кахикає. Бабушка молиться:
— Божа мати! Та коли ж ти одженеш цю нечисту більшовицьку силу?
Та нема злоби в її словах, її злоба в минулому і крихкотіла, як сама бабушка.
В кімнаті розвидняється. Бабушка молиться:
Але згадує, що вже пора корови виганяти, і кличе:
— А ну-бо, хлопці, вставайте! Вже нерано.
І знову:
— Богородице, діво, радуйся…
… Дєдушка вчора не поїхав на хутір, він сьогодні їде. Василь запрягає воли. Василь завжди з невеселою думою.
Рипить віз: ри-ип! Тягнуть воли до Великої Шведської Могили. Свіжий вітрець дмухає на дєдушчине сиве волосся. Його широкі чумацькі брови похмуро нависли, його брови задумались.
Дєдушка мовчить. Василь мовчить. Тягнеться віз, обіймають його сосни кострубаті, на північ похилились. Ходить по соснах ранковий вітер, вибігає із сосен ранковий вітер і летить на поле до гречки.
