— Слава в верхів'ях революції і на землі радість!
|
Боян сказав: — „Можна згоріти, як свічка перед образом моєї мадони Христини“. Але не втихала боянова молитва під тихий акомпаньямент земного хору — весняного шуму. |
… Сказав дядя Варфоломій:
— Стефане, йди сюди.
Підійшов.
— Ну, говори по правді: вламав?
Стефан нічого не відповів, одійшов і сів на кайору.
… Сплеснули весла.
… Стояла тиха вогка темрява, і вабили поярські огні, і брів зелений запах із слобожанських безкраїх степів.
… Сплеснули весла.
Дядя Варфоломій подумав не то з іронією, не то так:
— Ячейка!
Потім подумав про потяг, про закинуту станцію, ортечека і про далекого знайомого з ортечека.
Потім дядя Варфоломій уважно дивився в синяву запашної ночи. Туди, де стояли поярські огні, де маячила кайора й силуети цих чудних невідомих людей.
