Стефан:
— Про цінності: Евклідову на площині і Лобачевського на сферичній поверхні.
— Ну, це не про мене писано.
…Нарешті й ріка. Підійшов і дядя Варфоломій. Десь чиркнув сірник — у весняній ночі стояли два цигаркові огники. Далеко на Поярних Посьолках співали дівчата.
|
Поїдуть туди, до Христини. Це з книги дум народніх; ходять бояни невідомих комун і співають вечірню молитву, коли жевріє свіча загірнього сонця: — Слава в верхів'ях революції і на землі радість! І чути ще боянову молитву під тихий акомпаньямент земного хору — весняного шуму. Стоїть чітка віфліємська зоря. Боян дивиться в даль і тихо каже: — „…твоє життя, ти, твої рухи, твій кождий день — це агітація невідомих комун. Чого ж вони хочуть від мене? Невже я вирву своє чингальне серце, невже я зможу погасити цей надзвичайний ранковий пожар?“ І пише діва — жіночий ватажок — наказ. І, звичайно, вона добре знає, що Христина й без неї це знає і, мабуть, у неї теж горить серце, коли бачить Христину, і вона не може погасити пожар своєї творчости. |
