півдні), закинута станція, спогади, революція. І кричить революція над ухом: Бундзз! Бундзз! І лежить в просторах ціле провалля віків і Достоєвський, і Рафаель, і глибина глибин.
А в домі за раднаргосом жила з Веронікою Христина (робітниця, бабуся). Вероніка перейшла на другу кватиру — і бабуся перейшла. Тепер Христина каже:
— Що з моєю Веронікою зробили? Не знаєш, Стефане?Стефан мовчить…
…Дядя Варфоломій ще полоскотав:
— Ах ти, ячейко!
Потім дядя Варфоломій сказав до Стефана:
— Гляди: я чоловік не столичний, не звик до вашого грюку. Чуєш?
Тоді йшла весна.
|
Зачалась дико, божевільно, надзвичайно — пожарами. З далеких курганів республіки на лоні сизої безвісти палахкотіли заграви, а потім небо тануло і по вулицях проходив сторожкий, запашний шум. Ночі клекотіли, кипіли й зачаровано блукали по кварталах. Иноді проходили неясні сни. На прозорій, чистій блакиті зорі творили нечувану загірню симфонію. |
