за дверима садок і пищить птичка: „чик-чирик! чик-чирик!“ А хтось каже: — Дя-адя! — нарозпів, і тьохкає солов'єм серце. Дядя Варфоломій ще згадав телеграму. Ще раз вийняв її з кешені, полапав пальцями в темряві вагону й зідхнув з полегкістю.
… Потяг мчав на північ. Стукали одноманітно колеса. Знову дрімалось. Тра-та-та-та… Тра-та-та-та… І тут смерділо прокисло, а вітер рвався в щілини.
… І сниться все, що пройшло, відходить — і жах, і грюк, і чорт знає що.
… Потяг мчав на північ.
Дядя Варфоломій приїхав. На порозі стрічає Стефан. Дема спить, хропить. Посередині мольберт і розкидані пензлі. Дядя Варфоломій каже:
— Нарешті. От доріжка!
Стефан дивиться крізь сині окуляри тихими, розумними, як в оленя, очима й мовчки розвязує клунок. Дядя Варфоломій спитав:
— Ну, як діла?
— Нічого.
— Добре. І ми нічого, живемо — хліб жуємо. „Красную Ниву“ виписую. Єсть і віршики, і „техніка“ — все як полагається. А то иноді після обіду політичний огляд послухаєш, і недорого, і гарно, і промовці приличні.
… Вузлик розвязаний. Пахне свіжим хлібом, ще чимсь смачним, солодким. Стефан каже, що це
