Рудий міліціонер, старшина, каже:
— А що, того… можна буде в Солонівці самогону… Чуєш, Савко?
Голова не чує, задумався. Думає він, що йому робити: острожників, звичайно, на селі не застанеш, а солончани своїх не видадуть.
… Скоро в'їхали в ліс.
Коні наставили вуха й прислухаються до луни, що гулко йде в гущавину від ударів копит.
Глухі столітні ліси Полтавщини і чогось тут журливо.
Насторожились кущі, тріщать гілки. Иноді коні збочують, і тоді шелестить листя на ввесь ліс.
Рудий міліціонер поліз за кисетом, а другою рукою порівняв свого коня з Савчиним.
— Слухай, друже, може не будемо тривожити їх, уладнаємо?
— Це кого? Солончан?
— Авжеж!
Савко сказав:
— Наказ єсть з уїзду. Ніззя.
— Ага… Ну, то инше діло.
А потім погладив корявою рукою коростяву шию свого коня.
— Слиш, Савко! Кажуть по газетках — румунський король селянам слабоду проголосив?
— А тобі що з того?
— Та як же: все-таки слабода…
