… І знову сни… а може таємна яв?.. Хіба знала, що в неї закоханий цей незграбний бородатий Нестір?
… Плоть не розцвіла в закладний час. Від нього, від Олекси. І ніколи не було. Школа осунулась. Сосна росла й ховала дорогу, що на Сагайдак.
У п'ятому двадцятого століття проходив останній шквал другої молодости. І після заняття з сумом дивилась (з сумом врізаної стеблини) на Нестора. Як вона хотіла, щоб він зрозумів її.
Але не зрозумів. І одійшла друга молодість… А третя ніколи не приходить.
… Брели роки. Пролітали журавлі, горіли світанки, горіли зорі. А вранці в садках шуміла діямантова паморозь.
— … Чи скоро земля воскресне? І біжить глибокий чатинник моєї несибірської тайги назустріч свіжому вітрові…
День за днем, рік за роком — у вічність… ( — Гей ти, Дніпре! Гей ти, сивий! Чи довго ще до навігації?)
… Нестір ходив у суботу по пошту за десять верстов і приносив відтіля пошту й тютюн „Бурас“ за дев'ятнадцять копійок, у синій обгортці. До глибокої ночи вони курили й грали в хвильки.
