— … Олексо! Мій божевільний! Я п'янію … Налий усю мене столітнім медом, туманним хмелем, Олексо! Розірви мені сорочку!
…Мчався багряний олінь по горах, по долинах часу. Над байраками летіли журавлі! Курли! курли!
І прокинулась ріка до порогів.
( — Гей ти, Дніпре! Гей ти, сивий! Чи довго ще до навігації?)
… Над оселями проходили сторожкі ночі. Проходили ще по осоках, по заводях і далі в простір, лісовими стежками, за узлісся.
( — Ляжу на твоє тьмяне лоно, мій коханий, невідомий обрію!)
— … Миколаївно! Чи чуєте?
— Чую, Несторе.
— Мабуть, прийшов кінець. З'їли сукини сини революцію.
— Бог його знає, Несторе! Та тільки я думаю: все гарно буде. Отже на тому тижні приїздили з наробразу, казали: все гарно буде.
… А сосни гудуть-гудуть.
— Чого так сосни гудуть?
— Хуртовина. Вітри.
Ох ви, сосни мої — азіятський край!
… Чиркнув сірник. Нестір запалив свічку:
— Отож учора був на базарі,так оратор казав: такий із наших… Треба, каже (читає по записці)… двадцять п'ять архівоєнських комунізмів… Щоб, значить, була правда… Що ви на це скажете?
