рохнявого піску, а в дощі непрохідно болотяна. Улицею рідко проїздив хтось, мало хто й ходив. Упиралася вона краєм своїм у похилий тин тюремних майстерень, а геть за подвір'ям майстерень дуже таємничою сіризною знімалася дзвіниця міського манастиря з надзвичайно важкою, ніби на брови насунутою, зеленою банею…
Данько Мак ще маленьким хлопчиком прибігав босоногий і кошлатий до вікна ладнача Льодовицина, потайки заглядав до темного приміщення, до таємних тварин — струментів, що над ними білою бородою схилявся хазяїн. З-під його руки народжувалися звуки, надзвичайно нестрійні й поплутані. Дзвеніли вони крізь порохняве повітря надтріснуто й болісно, тремтіли далі вщухаючи й розпачливо вмирали по павукових закутках.
Маленькому Данькові спинялося серце. Оченята робилися круглі й зосереджені. Усі таємниці ще нерозкритого життя збігалися сюди й чіплялися, плуталися в руках Льодовицина…
На соняшну посмішку розкривалася чаша дитячого серця, коли несподівано пальці старого перемагали поплутані звуки й викликали з чорних лакованих покрівців докінчено-вірний, правдивий акорд…
Старий ладнач якось подарував Данькові сріблясту струну. Це була неділя. Весняним небом сунули білогриві хмарини. На синьому небі висихала ранішня роса. Зі шпаринок по-
