Мій сусіда скочив, заметушився: — Це ж — мені, ото язика розпустив!
І не встиг я оговтатися, як він був уже далеко.
Кров залляла мені цілу голову. Я кинувся до вікна й, не зважаючи на протести пасажирів, через великі труднощі опустив його ряму.
— Гей, де ви там!
Біля вікна з'явився мій подорожній.
— Чого? — реготався він.
— Кінчайте двома словами, чорт би вас забрав!
У голосі моєму було стільки непідробної загрози, що він перестав усміхатися й набув серйозного виразу.
— Та що ж кінчати?
— Про сина, про горбаня!
— Та я оце до нього приїхав у гості. Він тут на дослідчій станції, за аґронома буде. Кисле молочко, бачте, собачка сусідський з'їв…
Поїзд поволі рушив.
— Зачекайте! — кричу, але він повернувся й почвалав у темряву.
— Гей ви! А Уляна що? Чуєте! — Ніби сказився я і опритомнів тільки тоді, як мене за рукава відтягли від вікна пасажири!
— Це свинство! Тут хвора їде, а він холод пускає!
— Поналазять п'яні до вагону!
— Це хуліганство!
Р. 1930. Київ.