Струм подали, коли було вже темно.
Такого впливу на живих істот — людей і, особливо, тварин, я ще не бачив ніколи. Відразу ціле село засвітилося ілюмінацією тисячі огнів. Запрацював двигун і все зарухалось. По хлівах, де також провели лямпки, заметушилася худоба. Щось подібне бачив я підчас мінення сонця, але сила електрики вийшла значніша.
Електрика ніби ввійшла в м'язи й нерви тисячів істот.
Після перших рефлектичних спазмів загальної метушні, вигуків захоплення й криків «слава», після перших ударів робітничої оркестри, все заніміло, ніби переситившися електричним струмом, все застигло в найвищому титанічному напруженні.
Та мить була дійсно велична.
Стоячи серед села й спершися плечем на стовбур розбитої верби, що, проте, кучерявилася першим листям, я відчув як стиснуло мені горло і сльози, по-дитячому гарячі сльози, я сльози полегкости й каяття заливають мені ціле обличчя…
Передо мною встав мій горбань, як символ цілого, на безглузді дрібниці розміненого, життя. І кінець-кінцем, передо мною встав мій злочин. Стискаючи в рукак тягар залізних кігтів, я поволі рушив шляхом до міста…
— Сота верства! Комусь тут до сотої? — Поїзд стоїть тільки хвилину! Де там ви? — раптом вигукнув незримий голос.
