жімо, Шекспіра. Вік не той. Безглуздо й беззмістовно нині чути про вбивство з високих чуттів любови, чи злодійства, коли німця цього я міг легеньким порухом пальця скинути з верби за невлучно сказаний дотеп…
І от я почав своє трагічне лицедійство перед квадратом її вікна. Другого ж дня я одружився з рожевощокою швачкою Мариною, що як на превелике моє здивовання виявилося, не обікрадена була від долі на жіночі принади й не позбавлена хисту з них користуватися. Далі я знищив у своєму садку силу квітів: весняних — нарцисів, осінніх — айстр, що їх Улянка моя так любила. Зрізав вишню, під якою ми вперше поцілувалися. Коли вона пішла зі старою матір'ю та молодим чоловіком на базар, я вкинув їй через кватирку мурого кота, що зі вправністю та митецьким умінням барселонського тореадора обернув чижика на мертве тільце, після недовгої, але витонченої гри з кліткою. Дома я влаштовував голосні міщанські сцени, навмисне розкриваючи вікна.
Звичайно, всі ці дитячі витівки мало вдовольняли мене, радше принижуючи, бож, очевидно її зовсім не зачіпали. А проте, вже в тому приниженні діставав я певну садистичну насолоду… І вже не знаю якого безглуздого шалу я б дійшов у цих дурницях, якби не спинило мене нове людське чуття, не менш глибоке, як лють ревнощів. То було горе.
На початку восьмого місяця мого спільного
