з'являлася серед гри й гостро, визивно дивилась на присутніх. Мала вона довгасті зелені оченята, що завжди світили іскорками чи то радости, чи гніву. Рухлива була й рвачка. Слова сипалися з її зігнутих, ніби в посмішку, вуст так швидко, як і швидкі рученята в неї були, що рухи їх мали доповнювати її мову. Вона з'являлася несподівано й довго мовчала. Тільки сердито поглядала на веселі забавки інших. Коли ж її помічали й зустрічали кепкуванням, вона спускала долі довгі шовкові вії, але тільки на мить. Далі оживала й, розводячи рученятами, сповіщала:
— А мені тьотя червону стрічку купила.
— Ану ж, покажи, — войовничо виступала скептична Катря, й навколо, мов горобці на тік, сипалося:
— Покажи, покажи.
Льоля виступила в бій, вона не здасться відразу. Оченятами, зеленими, як у лісової тваринки, креше навколо ненависть.
— Мама сховала в золоту скриньку.
— У золоту? — У скриньку? — Чули? Її мама має золоту скриньку!
— Має. Татко заробив учора сто рублів і ще сто заробить.
На мить усі вщухли. На мить кільканадцятеро оченят з повагою дивляться в одкрите зело її гордого зору… Але раптом Катря скрикує:
— Онде її мама білизну розвішує, — і кида-
