черга завертала півколом, обличчя їхні були ось — одне проти одного. Вона була в білій сукні й на руці тримала червоний жакет.
Коли хвилю закам'янілого споглядання, підсвідомого фіксування навколишнього, зірвав цей несподіваний гудок, серце знову стиснув хтось у кулак і кулею підсунув до горла.
Ой, ця шворка… Він одтяг комір від в'язів і намацав у кишені пакет.
Тони по той бік темнішали й уже видавалися за строгий фон для портрету Леонардової школи.
Дівчина все дивиться на нього й час від часу посміхається вузьким розрізом невиразного кольору очей та куточками нафарбованих уст.
Це дратує. Може Рома щось зробив чудернацьке, може вигляд у нього дивний… Він поправив краватку й від того знову відчув огидні спазми горла.
У неї високі груди й тримає їх вона якось із погордою, свідомо. Але чимось брутальним віє од усієї її істоти, чимось, що відштовхує, навіть дратує. Може плямка ця під вухом, а може просто цей червоний жакет…
Черга раптом рушила наперед, і Рома, обійшовши півкола, опинився за її спиною. Але він відчув на своєму лікті пружний дотик її грудей, коли вона, не дивлячись на нього, пройшла наперед. Дотик був легкий, але лишив відчуття огиди. Безперечно вона навмисно пройшла так близько, без сумніву навмисне торкнулася.
Господи, як це довго! Пароплав знову про-
