Синяві непорушні обриси кам'яниць тісною юрбою громадились навколо, творячи між собою глибокий колодязь. Вони пліч-о-пліч зійшлися й тремтячи надрами своїми, думно й непорушно застигли, немов старезні ворожбити, напнувши медведячі шкіри аж на очі. І тільки просто-ліворуч позначився від самого бруку стрімчастий просвіт, що вище, немов верховіття китайського дерева, понад дахами, розпливався на бліде простирадло. Крізь стрімчастий просвіт уже неясно, перед лицем світанку, прориварся жовтявий парус лихтаря й цинічно залипав на цупкім розі кам'яної потвори, вривався крізь блакитний квадрат вікна, кидаючи скісні, чорні риси через задушну кімнату.
Стрімчастий просвіт та бліде, над дахами, простирадло чимраз яснішали, відсвічували вогкий біль по шкляних квадратах, а думні ворожбити чимраз нахилялися під вагою туманистого простирадла й чимраз чорнішали, — ніби ось у глибині колодязя, де в тьмяній пустці лоскотливо змагався жовтявий парус з неясним
