— Володю, тут у гаслі „Х“ не з того шрифту… Треба ж до ладу.
Володько вилаяв Гната й приніс „Х“. Подолом витер вимащений фарбою шрифт і поцокав шилом:
— Де воно?
Тоді й Труновський з лямпою заліз до машини.
— Ось: Хатинам — мир…
На хвилину залягла тиша, а далі, заповнюючи порожнечу всесвіту, розбещений свист під грім та пекло — струсив і перекинув, розчавивши пласку машину, змішавши металеві уламки з крейдою та людським м'ясом…
Може на мільйонову частину від короткої миті в розпеченій, червоній заграві на велетенські тіні зросла постать вагітної Любки, промайнула гнучка тінь Марусі з кладовищенськими березами… і все згасло в небуття…
Тільки Гачок у себе в коморі — в льоху друкарні ще раз виконав своє незмінне попурі.
Околицями провінційного міста, під журливі пісні осіннього вітру йшли грабунки й погроми. Берези тяжко схиляли своє гнучке віття й тремтіли каштани. За околицями йшли, тяглися смугасті гони полів — вони випинали свої груди до пестливих пальців юного вітру.
Люди, що їх грабували, скиглили по-звіря-
