— Ну, ясно на п'ять — на всю сторінку!
— Кого ви все лаєте, діду? — звернувся до груби Труновський, що від неї чувся невпинний шепіт Гачка — його незмінне попурі.
— А ви й почули? — здивувався дід, — хіба я лаю? Я кажу тільки, що ось уже від царя дев'ята власть іде з гарматами, а порядку немає.
— Микита Йванович за царем скучив, — обізвався Гнат, — вони ж на Новому Базарі крамничку мали, дьогтем та гасом торгували, товар з Баку получали.
— Ну й що ж, що мав, а цар тут до чого, — усяка власть, нехай її…
— „Хатинам — мир, палацам — війна“, — гукнув Гнат, — готове!
Гачок почухав свою кошлату, махрою пересипану, бороду й почвалав до темних машин.
За вікном прогарцювали вершники…
Гнат складав заголовки. Труновський масною шворкою міряв підвала, розміряв по рядках — вони плуталися й ніяк на 5 ділитися не хотіли.
Гарматні вибухи робилися до нахабности виразні, десь за собором стрекотав кулемет, а віконні шиби раз-по-раз освітлювали червоні сполохи, немов під ніч горобину.
Рядки плуталися Труновському в голові, а десь в уяві вчорашній світанок на кладовищі — Марусине палке кохання й гнучка постать. 376 поділити на 5… „Ми здаємо, алє вернемось“ — заголовок. „До завтрого“ — казала
