Сторінка:Тась Д. Сад (1930).djvu/29

Цю сторінку схвалено

що не знаю лекції тому, що мама горілкою торгує!..

Соня жбурляє книжку. Книжка падає на клавіякорди, і з них тихим стогоном відгукаються розбиті звуки й тремтять хвилину…

Гості сміються…

— Сонічко!..

Мама плаче. Вона каже, що Соня невдячна, що вона для неї гроші заробляє. Хіба вона того не знає?..

Гості сміються п'яним, нестриманим сміхом із маминої мови, з Сониного гніву, з розбитих клавіякордів, що мамі нагадують молодість.

 

 

У неділю приходить — актор Борисов і з ним ще молодий юнак. Це мамині улюблені гості — вона каже, що вони інтелігенти, бо ніколи не лаються і все платять…

Соня прислухається до їхніх розмов і балакає з ними.

Юнак виправляє їй зшитки української мови. Борисов каже, що він поет, і це цікавить Соню…

Мама показує їм свої старі фотографії, вона розказує про себе улесливим тихим голосом і витирає несподівані сльози…

— Це було тоді, коли мій чоловік ще був живий; ви бачите, який він красень! Це він фотографувався, коли був за аґента в продкомі… Я тоді не торгувала…

Соня згадує тата й щось їй боляче відгукається в душі.