Роки він погубив і їхній зміст також, він знав тільки, знав твердо, що Даля має дев'ятнадцять…
— Стомлені діти, — підвисив раптом він свій голос, — чому дивитеся з таким співчуттям? Ви гадаєте, що він її не знайшов? Чому тоді ламав би я кленового ціпка? Я ж спалив його на ваших очах?
— Це… ви! — раптом почув я шепіт над своїм вухом. Це сказала, схилившися через мене, Іра. Та, що досі мовчки сиділа край кручі.
Оповідач здригнувся, але не підвів опущеної на груди голови. Він став тільки щось шукати в пазусі, раптом витяг і, не дивлячись у наш бік, простяг Ірі:
— Це каблучка вашої матері. Беріть же!
Раптом схопився й рівним кроком пішов у чагари, з яких вийшов до нас так несподівано.
— Життя надзвичайно повне. Ловіть його, діти! — почули ми здалека.
Сонце висувалося з синявої хмари червоне й упріле — кинуло свої пестливі пальці по струнах дерев. На землю лягли чітко визначені тіні.
Іра ридала, схилившися на голий стовбур верби. Вона не пішла за диваком, що так щиро хотів нас розважити.
— Я дала йому сьогодні три копійки, — через силу видушила вона. Але раптом заспокоїлася, і звертаючись до всіх, проказала:
