що повернути його годі. Коротко кажучи, він умістив тимчасово свою дівчинку до благодійного притулку…
А в Петербурзі його чекав сюприз — у першу ж ніч, після жандарського трусу, його заарештували й протримали в „Хрестах“ три місяці.
Звісно, день волі був для нього й за день від'їзду, але в гомельському притулкові дівчинки вже не було. Її забрав якийсь заможний, бездітний купець, що в Гомелі був проїздом. Коло притулку він зрізав на клені ціпок тим таки цезориком і нагадав собі оте дурне речення:
— А ти отак, підеш-підеш.
Ну він і пішов з кленовим ціпком. Він назвав свою дівчинку Даля й шукав її для себе.
У притулку записаного прізвища купця не знайшли і єдине, що дізнався він про нього — це, що той має велику червонасту бороду, а на вказовім пальці носить величезного діяманта. Бородаті купці з діямантами!… Він кидався на них, як голодний шакал на курку, але скоро переконався, що вони є фалшиві дороговкази, надто багато їх було в російській імперїї…
— Дівчинко, ви спите?
— Ні, я слухаю, — ображено обізвалася Маруся.
— Проте можете спати, але я закінчу.
Зеленасте небо, яснішаючи, всмоктало своєю вологою всі зорі. Між дерев народжувалися
