— На провесні, Юро!..
Знову мовчанка й тиша. Микола перегортає пом'яті сторінки журналу…
— Павлика немає. Партшкольців по селах повиряджали.
— Ну, то я до вас; як ие проженете.
— Чого там… — засоромилась Галка, — сідайте!
І сама сіла на канапу, підібгавши ноги і, немов лялечка, кутаючись у широку хустину.
Юра чомусь також зніяковів. Він сів до столу й, розглядаючи якийсь природничий альбом, не знав, де діти руки, — кожна поза йому здавалась театральною. Зрештою, вийняв цигарку й запалив.
— Я вам покажу, тут є чудові метелики, зовсім наче живі — підійшла до столу й сіла на поруччя фотелю.
— Ось! Вони так нагадують мені наші містечкові луги, оці очкасті, з мережаними крильцями. А ще ці…
— Подивіться, Галю, яка краса й поруч яка гидота — м'ясиста, слизька. Чому, Галю, зроблено так у природі, що метелик лише з гусени буває? Чому зроблено так, що до хорошого шлях тільки через гидке й від прекрасного знову один тільки крок до гидкого?
