— Він завжди був якийсь кумедний… Ну, та чорт із ним, ходімо. Галко, додому. Я тобі листів-листів навіз.
Галка мовчала. Чомусь було боляче. Вона насупила брови й скривила вуста. Такі вони в неї тонкі та соковиті.
Павло не помітив її мовчанки, а може не хотів помічати й говорив-говорив про село, про сині краєвиди, про роботу в комсомолі…
Вітер спочив десь. Місто вкутав важкий туман, колючи обличчя гострими, як голочки, вогкими крапинками.
Десь прогув смутно-смутно запізнілий гудок.
До чого ведеться, до чого воно ведеться? — червонів та нервувався Юра, — ваша Наросвіта ігнорує український театр, газета виходить російською мовою, місцева влада складається з чужих людей! То де, питаю вас, де здобутки цієї волі, за яку тисячі головами полягли, до якої тяглися віками в ланцюгах та покорі?
Тихий та ласкавий на самоті, Гаюн на людях робився завзятий та дикий. Він бігав по хаті, розмахуючи довгими та незграбними руками, час від часу енергійним рухом одкидав чорні пасма, що лізли в очі, червонів і вигукував:
— То де тих людей набрати, щоб їм не
