Настуся прилинула й цілувала цупкі обвітрені руки. Тоді підняв її на руки… Плюскіт. Миттю приглушений викрик. І крізь мутний туман по воді позначилися кола маленькі у більших, а навколо більші та більші. А там — тумани колами позначилися, і обрій був крайнім колом. Так бувало жагою самотною розбігались прив'ялі трави…
Пружні груди та вогкі коліна — це осінь…
Кладовище чекало намітки в жалобі, білої. Кладовище снило пізньою осінню. Прозорило, немов на зорі, а стародавні берези чорним гіллям прикрити хотіли білий стан і гнучкими пальцями власні рани (мов Хома у воскреслого) намацували. А з ран струменем кров запеклася, що на весні солодким питвом малих чередників причащала первісної волі.
Чередники — це нарід, це нація! Чередник — це тварина з усіх людей найсвятіша!
Під березою крислатою, як цинічна ворожка, мармуровий чорний пам'ятник присів, як моховик. Напис на пам'ятнику «Дєйствітєльний
