Цю сторінку схвалено
— Танцюють! — бадьоро відповів він, якось незграбно розсміявся й ляпнув мені по плечі:
— Ну їх до біса з їхніми ведмедями! Гайда з цих проклятих нетрів!…
І рушили ми шумливими борами на Біло-Острів, в-останнє співаючи нашої робочої пісеньки:
— Ай-ай-ай! Куйна врата!
Гаряча заграва освітлювала нам путь до нової ери…
Павло перехилив пляшку, але вона була вже порожня.
Хазяїн стриманим, але твердим тоном нагадав нам, що вже третя година.
За вікном нечутними кроками ходила біла Ленінградська ніч.
Київ, 1926 р.
