Сторінка:Тась Ведмеді танцюють 1927.djvu/71

Цю сторінку схвалено

Спочатку холодний піт обілляв усе моє тіло, далі в свідомості виринуло щось страшне, мов блискавка перетяло всю істоту і в'їлося в серце:

— Досить же, досить страждань!

Похапцем кинувся я до свого ліжка, витяг, тремтячи всім тілом, з-під нього своє барахло й став розмотувати безконечні вузли на шворці, що нею воно було перев'язане.

Сльози душили десь із середини. Кілька яскравих картин з забутого дитинства виступили перед очима й погасли.

— Досить страждань!

Шворка готова. Тоді навманя намацав у кешені олівця, на столі — клаптик паперу й написав: «прощай!»

Кинувся сходами на гору, добіг до горища й… остовпів.

На кроках петля зі шворки висіла, а її каганець освітлював жовтою плямою… Хвилину я вагався, вле потім холодне безумство, що переповнило мою душу, вже готове було прийняти всяку містику!

— Це «він» приготував.

Спокійним кроком рушив я наперед, холодною, немов чужою рукою, взявся за шворку…

— Дядечку, Митюхо! — перебив своє оповідання Павло, — дай, голубчику, ще дві пляшки!

Ще з більшим незадоволенням щось про-