Спочатку холодний піт обілляв усе моє тіло, далі в свідомості виринуло щось страшне, мов блискавка перетяло всю істоту і в'їлося в серце:
— Досить же, досить страждань!
Похапцем кинувся я до свого ліжка, витяг, тремтячи всім тілом, з-під нього своє барахло й став розмотувати безконечні вузли на шворці, що нею воно було перев'язане.
Сльози душили десь із середини. Кілька яскравих картин з забутого дитинства виступили перед очима й погасли.
— Досить страждань!
Шворка готова. Тоді навманя намацав у кешені олівця, на столі — клаптик паперу й написав: «прощай!»
Кинувся сходами на гору, добіг до горища й… остовпів.
На кроках петля зі шворки висіла, а її каганець освітлював жовтою плямою… Хвилину я вагався, вле потім холодне безумство, що переповнило мою душу, вже готове було прийняти всяку містику!
— Це «він» приготував.
Спокійним кроком рушив я наперед, холодною, немов чужою рукою, взявся за шворку…
— Дядечку, Митюхо! — перебив своє оповідання Павло, — дай, голубчику, ще дві пляшки!
Ще з більшим незадоволенням щось про-
