Сторінка:Тась Ведмеді танцюють 1927.djvu/57

Цю сторінку схвалено

лоний забігав у куточки вуст. Швидче пішла, не почуваючи ані спеки, ані втоми.

І тоді знову, десь із рівчака, чи з Страґовського гаю, що синіє за кривавими смугами гречки, потворою зросло те єдине страшне слово.

Пранці

Це ж у полунівської бабки Марини за Марією-дівою рути та м'яти пучечки, й усяким иншим зіллям припорошеним дхне…

Це ж там уперше, в цій темній хатинці, народилося те страшне слово…

З Полунівки поспішає Одарка додому в Шастівку. Там десь діти переплакалися голодні, там десь корова з учора недоєна, свині негодовані.

! Одарка швидче мотає босими ногами. Одарці чорна хустка за важку здається, а в грудях Одарчиних, неначе камінь хто поклав. Вона знає: це воно, це хвороба, це страшне оте єдине слово… Бреше ж баба, не вилічить, їй тільки борошна одтягни, а там хоч і помирай!

— Дітки ж мої дрібнесеньки, голуб'яточка, — ламає руки Одарка, — чи ж винна матка ваша нещасная? Діточки ж мої, ягідки! де ж я голову свою подіну?..

Одарка знає — це сусідський Панас завіз хворобу ту з города: про це ж усе село гомоніло. Не даремно вона й злякалася так, коли