Цю сторінку схвалено
— Ти згасаєш, друже…
Марія хапливо вибігла з хати…
На кімнату дубова шафа з виточеними ґронами й листям напосідає незграбна й запорошена. Від її рогів очкастий павук снує тенета. Вікно чотирикутником, прорубаним у простір, стирає хворобливі присмерки. Вечір.
В вікно постукали. У двері ввійшли й передали чотирикутник з паперу.
З Васильком на руках розірвала й очі вдивлялись у чорні, неминучі й незмінні рядки.
— «Діодор Васільєвіч Романюк в Гагрскую санаторію не поступал».
— Мамо! Дай, — схопив обома ручками папірень і тяг до рота.
Напосіло невиразне на кімнату, липуче й тяглисте, як бабине літо…
Лівадія, 1926 р.