— Маріє! Це наші пташки!
— Я люблю їх.
Довгими алеями йдуть вони до контори сухумського парку — по насіння.
На своїй руці він чує дотик її живого плеча. На щоці своїй почуває вона його гарячий подих.
— Біля нашої хатинки ми посадимо святу аґаву!
— І чекатимем цвіту!
Кам'янистим шляхом повертали стомлені й щасливі й час від часу озиралися: з-поміж одностайних кольорів зимового пейзажу — тьмяних та невиразних — на південь від міста залягла широкою смугою зелена пляма й буйною хвилею від самого моря збігала на гору, встромивши в її верховину гостроверху баню білого замку.
День згасав по дню. Холодні, морозяні ночі покривали цупким простиралом спекотні, гарячі дні. Від гори — за море перекочувалась розпалена сонячна куля й знову — від гори за море…
Після цілоденної праці вечір стояв лагідний і тихий.
Старий по буйвола пішов у гори, а вони гралися кам'янцями й спостерігали білі гребінці на безкраїх водяних просторах.
