Сторінка:Тась Ведмеді танцюють 1927.djvu/49

Цю сторінку схвалено

мов велетеньські свічки, свої одинокі квіти, щоби, виплекавши плід, негайно померти…

— Вони цвітуть тільки раз на життя, Маріє?

— Раз на життя.

— Але яке це красиве життя — півстоліття збирати солодкі, п'яні соки, щоби світові дати чарівний, поодинокий плід; ціле життя мати нехибну, святу мету!

Вона дивиться на нього повними пестощів, повними моря очима.

Іскристими очима сіє він радість — до моря, до сонця й, картавлячи мову, напруджуючи пам'ять, каже:

— Бара сара бзей ізбоїт![1]

Вона легко всміхається, маленькі пружні груди хвилюють під тонкою тканиною, спускає долі вії, — вони ледве здригаються, — й шепоче:

— Сара бара бзя ізба![2]

Різнокольор зелени, японської та африканської, чилійської та парагвайської — від дебелих листів хамеоропсу до тендітних голочок ніжної хвої творять дивний калейдоскоп відтінків та пахощів. Буйним цвітом цвітуть троянди та камлії, а перелітні пташки, до вирію простуючи, лишившися тут зимувати, сповнюють повітря голосами українських садів.

 
  1. Тебе — жінку дуже люблю!
  2. Люби мене — жінку.