буйволи, а галасливі абхазці викрикували незрозумілі слова, кутуваті й крикливі, мов нічні птахи.
Коли ніч закутала у вогке простирало гарячу землю, вщухло скрізь. Тільки море десь плескало, промиваючи в піні, поліруючи плескуваті камінці та геть на далеких узгір'ях, мов немовлята, плакали голодні шакали.
Зрештою, тіло стомилося. Кожен м'яз тремтів, немов би під електричним струмом, а коліна все частіше підгиналися. Тоді Діодор зупинився. Розіслав пальто й поклавши чемодана під голови, ліг горілиць, погляд утопивши в безмірне шатро, що на нього спижові туркені гнучкими руками гаптували килими на намета могутнішому з султанів і ватажків.
Сон був важкий, як звисла скеля, й вимірів не мав, як чорний океан. У ньому виблискували живі фарби й розбивалися скалками акордів. Десь із гірської глибини виглядало чуле чоло, а з-під нього мружились довгасті очі смуглявої вірменки й зір її був потойсвітній, що кликав у віки…
Ранок прийшов ясною зморою й відразу розпрозорив неясність. Море казало довічні казання, а гори встромили шпилі свої в патлаті хмари. У долині, вкритій серпанком туману, прокидалося гірське селище. Метушилося воно, валувало собаками.
Пішов туди…
