Сторінка:Тась Ведмеді танцюють 1927.djvu/38

Цю сторінку схвалено
 
АПСНИ.

Напосіла невиразна печаль на кімнату, липуча й тяглиста, як бабине літо. А через ту тяглистість уколе й прониже неспокій, тоді душно й місця немає. На кімнату так: дубова шахва з виточеними ґронами та листям — вона напосідає незграбна й запорошена. Від її рогів очкастий павук снує тенета. Ліжко під грубу залізне. За ліжком колиска. Стіл дерев'яний під вікном. Вікно. Воно чотирикутником, прорубаним у простір, завжди народжує неясний день та стирає хворобливі присмерки вечорами.

Оленка протирала його, мила, вставляла подвійну ряму. Вона лаялась, що накидав під вікно багато недокурків.

— Хто прибиратиме?

А Діодор мовчав. Він повз її плече дивився в далечінь, і погляд його слався над зомліле гарбузиння, над оголені верби, що край рудки — туди, де млин, як поранений птах, зняв скалічене догори крило, і такий він на осіннє тло, ніби сепія, і ще — ніби деталь японського пано.

Коли Оленка закінчила з вікном, іще ди-