турник і, позбувшися своїх машин, вирішив за найкраще хліб робити.
Я взявся його синка за кімнатку та за обід репетирувати. Паршивий такий синок був — Митька, ні чорта тямити не хотів, і я, зі своїми педагогічними здібностями, до розпуки доходив.
Ну, як такому йолопові математичне завдання вб'єш у порожню голову, коли сам я з математики ніколи більше, як 3 — не мав?
Учити це мавпеня була морока, мука, самокатування.
Сам Азарій Яковлевич був надто дрібнобуржуазного складу думок, а його дебела жінка — фурія.
Але було одне, що прив'язало мене до цієї родини, до цього тихого містечка, що заховавшися в синє коло гаїв, здається, й грому революції недочувало — і це одне була Азарієва донька Оля.
Оля була струнка; трохи бліде, але надзвичайно приємне обличчя й глибоко замріяні очі. Коли дивилася задумано в далечінь, здавалося біль усіх світів скупчувався під її м'якими віями; коли стежкою переходила на город, здавалося смугасті оксамити полів марили про її дотик.
Поля запашні та безмежні завжди зі мною і як не мріяти їм про те, що глибоко загніздилося в моїй самотній душі?