Сторінка:Тась Ведмеді танцюють 1927.djvu/29

Цю сторінку схвалено

І раптом на столі вгледів клаптик зібганого паперу. Кидаюся до нього, гарячий зір в'їдається в непокірні, блискучі літери:

«Я тебе люблю, Оля».

Хтось торкнувся ліктя? Мов опечений, стрибаю набік, озираюся.

Затремтіла ясніючи й підвела тонку руку, заіскривши фосфоричним сяйвом…

І от — чую, як пахнуть у повітрі коноплі. Вони ледве чутною хвилею пахощів проходять по хаті, далі солодко туманіють і вже сповняють усе, заливають уяву й душать.

Я не можу дихати!..

***

У щільних запашних коноплях її знайшли минулої ночи. Місяць уповні, масний та блискучий котився своїм дугастим шляхом, ворожачи між зеленастих вогників незліченних зір.

Хтось випадково натрапив на її гнучке тільце, таке безсиле, та безвільне. Далі зойк надломив побожну тишу, злякавши з акації стомленого кажана й він, так по-звичайному, змаяв крізь темряву брудною хустиною. Потім збіглися звідусіль поляканими тінями, шелестіли від грубих дотиків запашні коноплі, а місяць чарівним молоком облив її зелене обличчя, позначивши ще виразніше його-гострі риси.

Коли ж хтось кинувся розглядати, відразу натрапив на чорну, липучу калюжу під голо-