Холодними пальцями намацав живчика на гарячій скроні й міцно його притулив. Він настирно й прискорено здіймався, розгонячи всім тілом пекучий біль, угрузаючи в мозок розпеченим цвяхом.
Сів тоді на скрипучого стільця і, тримаючи в руках свою наболілу голову, широко відкритими очима в тисячний раз приглядався крізь абсолютну темряву своєї кімнати до білої довгастої плями в кутку, на грубі.
Вона знову, як і раніше, спершу позначилася неясним мережевом, сірим павутинням на цілий зріст людський, далі затремтіла, ясніючи, а ще далі — вже цілком реальна постать дівчини підвела білу, тендітну руку й заіскрила фосфоричним сяйвом.
Знову морозяні голочки пробігли в мене під спітнілою сорочкою. Найжахливіше було те, що обличчя її я не міг знайти, — воно ховалося ніби на грудях і ніби фосфоричне, хвилясте волосся ховало його від мого зору. І там, де б мала бути шия — ятріла пекуча, чорна пляма…