вані вуста й серпанком затягалися жаб'ячі очі… Грудьми сперлася на його руку, що на столі лежала…
Несподівано Кость скинув додолу шашки й спокійно, надміру ввічливо, мовив:
— Пані Зошлянській здається бракує сіроокої дитини з жагучими вустами!
Пані скипіла й заходили під шовком м'ясисті груди.
Кость вийшов…
Це була перша осінь. Шашки позначилися скрізь квадратові. Хмаринами — в небі, різнокольором — по деревах…
Це був час, коли північна, сувора Похьола надсилала своїх перших вістунів: вони сталевими звуками «кантеле» бриніли зимову печаль…
Шашками-квадратами взялася душа й душила до краю димним смутком.
Чорна гора — Мустам'які грала в шашки з вістунами Похьоли.
— У мене «дамка»!
Мука виросла в дике опудало. Зросло опудало дике, а під той час ніч чорнішала, з білої — на чорну оберталась, і ген над Чорною Горою позначився золотоокий Оріон, спустивши меч свій просто на південь…
Лікар, за порадами своєї дебелої дружини,
