кухню і грав на гармошку, коливався розмірено й співав своїх чухонських пісень — рівних, однакових, сірих…
А в шибках танули сутінки, переходячи в ніч, і хворі зірки маячили між сосен та ялин. Насували тіні — сірі, однакові, рівні…
Такими ночами полюбила Варка Міку. Чи може здалося так? Між цих сосен з синім просвітом хіба може бути що справжнє для південної, степової людини!
Такої хворої ночи, коли болотами блукає золоторогий лось, віддалася йому так просто й звичайно. Так просто й звичайно взяв її, а потім казав про ферму, про корів та про щасливе життя…
А нагорі лікар Зошлянський, хворіючи на безсоння, розкладав дев'ятий пас'янс бездумно та мляво, а в спальні хропла дебела пані, а навколо маячила біла, скандинавська ніч. З дня на день було дуже спокійно…
Кость прийшов до Зошлянського вранці, коли той збирався по каві на свою щоденну гулянку. Не важко було, володіючи польською мовою, схилити лікареве серце й запевнити в своїй непоборній симпатії до дітей, до собак та до медицини.
За обідом казав жінці:
— Я знайшов чудового колегу, що буде добрим помічником у моїй праці: — педагог, агро-
