які рукава, — допоможеш мені притулок знайти…
Зчервонілася, мов рябина в-осени соковита на зелених уборах…
— Хіба ви з України?..
— Проте, — сказала й спинилася… і далі — біля стації, на Великій вулиці є крамничка, а з правого боку в саду дерев'яний домик. На воротях напис: «Лікар Зошлянський». Коли сутеніти почне — заходьте, тільки так, щоб ніхто не бачив. Коли мій чухонець не прийде, я допоможу вам.
Останні слова неначе сказала… А може то вітер, може то береза зашепотіла мережаним своїм листям… Варка зникла в чагарнику, і довго маячила біла пляма між густого зеленого віття.
Лікар Зошлянський мав четверо дітей, дебелу жінку та чотирнадцятеро собак. Як діти, так і собаки були різного віку й масти та проте дбайливо й пестливо викохані…
У лікаря Зошлянського невеличкий садок ховав між суворих сосен двоповерховий будинок та чепурні квітники.
О сьомій ранку чухонець Міка привозив зі своєї ферми допіру надоєне тепле молоко й посміхався привітно до Варки, що служила в лікаря Зошлянського. А в суботу ввечері приходив на
