Тільки не туди! Тільки не туди, де за порожньою залею підноситься мертва та вічно брехлива сцена, що над нею поплуталися шворки й здавалося вгорі причаївся таємний шибеник, вовтузиться, мов хижий павук, чатує на твоє життя!..
Тільки не туди!..
Крутою горою спускався долі… Чіплявся руками за колючі чагарі і йшов далі…
Місто кінчалося тут. Мертва річка, скована першою кригою, одкривала безмежні снігові простори.
За нею безмежна, блискуча долина Заріччя виблискувала, проти сонця грілася, як сибірський кіт, мружила довгасті зелені очі…
На душі було визвольно тихо… На душі було радісно, легко.
Сів у м'який замет і, одхиливши голову в м'яке ложе, дивився просто в небо. Десь цвірінькали горобці… Тоді видобув з кешені маленьку плесковату пляшечку й, одіткнувши корок, всипав снігу. Довго дмухав на ню, грів долонями, заклав під сорочку на груди. Коли врешті посірілий сніг обернувся на руденьку грудку, а далі на рідину, побовтав у повітрі й підніс до вуст…
Пекучою блискавицею пройняло його радісне, його, мов струна натягнуте, тіло… Коліна стягло залізним дротом і підсунуло до під-
