Сторінка:Тась Ведмеді танцюють 1927.djvu/132

Цю сторінку схвалено

Раптом перед душею повстав цілою істотою велетенський поплутаний, нерозгаданий кошмар…

— Яким чином? Ти… офіцер… білий?..

— А яким чином ти провокатор? — пробасив до жаху знайомий голос. Голос, що за спиною ганявся і, здавалося, сховатися від нього даремно.

— Ти, любчику, не пізнав мене вночі, а я ображатися не звик. Тільки брехати погано — ніяких бриліянтів у цієї голоти нема й не було!

Прокляття застигло в Юринім горлі. Якесь величезне, чорне тіло впало на душу, борсалось і душило.

— Ти! ти…

— Я зробив тобі послугу і вбив твого ворога, а тая тут за стінкою бриліянти заробляє… Ха-ха-ха!..

Перше бажання — накинутись і розірвати цю потвору — народилося й розтануло в світанковій сутіні…

По сходах Юра кинувся в сусідню хату.

Чорна й тонка постать непорушно стояла перед вікном з заламаними руками.

Це її причинні очі втопилися в Юриних очах, це її причинні очі чекали порятунку й утіхи.

Обличчя Галки було страшне й строге, немов із білого мармуру вибите, коси розсипались безладно на груди й рамена, а очі, ті очі,