Сторінка:Тась Ведмеді танцюють 1927.djvu/118

Цю сторінку схвалено

— Тоді чого вам треба від мене?

— Лише служіння нашій спільній справі.

— А звідки ви знаєте, що в мене є щось спільне з вами? — не витримав Гілецький.

— Надько, — спокійно промовив Перепелиця, — поклич хлопців.

Далі поклав на стіл ноган:

— Іменням повстанських загонів ви заарештовані. Допит буде знято завтра.

Мовчки й покірно поплентався Юра порожніми класами, тихою сільською вулицею, оточений озброєними хлопцями, що жартома перекидалися найобразливішими лайками.

Було тихо й порожньо на селі. Морозяна ніч короткою луною відгукалася на їхні розсипані кроки. Холодний місяць кутався в хмарне дрантя, скупим молоком обливаючи чорне картоплиння на городах, розбиті верби по вулиці, занімілу баню дерев'яної церковки.

Його зачинили до якоїсь похмурої клуні, шо стояла змертвілим кістяком край села. Холод від току костянив усю істоту, темрява виїдала очі. Помацки рушив у куток, щоби бодай купку гнилої соломи віднайти, коли раптом ногою наштовхнувся на щось м'яке й здригнувся. Десь із темряви зашамотів притишений старечий смішок:

— Хе-хе-хе. Хе-хе… Укупі лучче буде…

Юрко присів до стогу колючого сіна: