А духа нашого кую́ть:
За рідне слово йдемъ на муки;
Насъ не за бунти сма́гавъ кнутъ…
Боронять свічку засвітити
Намъ за Того́, хто ними вбитий
За те, що свій будивъ вінъ людъ!…
Пождіть! — прийде́ ще божий судъ
И часъ великоі молитви:
Колись відъ Татеръ по Кавказъ,
Та відъ Єсмані до Дунаю,
Такий відправимъ парастасъ,
Що внуки й правнуки згадають…
Хиба-жъ на світі мало насъ?
Хиба-жъ и духъ козачий згинувъ?
Хиба-жъ, дарма̀ співавъ Тара́съ?…
Ні! — ще не вмерла Украіна!
О кобзарю нашъ, Тарасе!
Духу ясний, щирий!
Чи ти нині въ божімъ раю
Живешъ генъ край миру,
Чи надъ Дніпромъ ти вітаєшъ
Въ рідній Украіні —
Коли чуєшъ, озовися-жъ,
Батьку нашъ єдиний!
Чи гараздъ тобі та свічка,
Що ми засвічаємъ
Въ серцяхъ нашихъ? чи завгодно
Тебе поминаємъ?…
Буде свічка та горіти
До скінчення світа,
