Платон Платонович (хоче розігнати вражіння, яке зробили слова Ольги). Ну, вип'ємо ще за здоров'я дорогих гостей.
Творогин Не журись, хрещенице, висватаю того, що мав висватать…
Іполіт Миколаєвич. По-козацькі, по-козацькі, Матвіє Львовичу… А? підхопити такую королівну… Ех, молодість!..
Ліна (до Ольги). Що з тобою? ти на себе не похожа.
Ольга. Нічого, нічого, мені якось млосно… Я вийду на повітря, посижу трохи. (Встає й виходить).
Тетяна Михайлівна. Що з Ольою?
Ліна Нічого. Вона така слаба. Вийшла на свіже повітря.
Іполіт Миколаєвич Не звертайте уваги. Вона у нас така дохла… От Ліна… (Глянувши на Всеволода). Не буду не буду, дурашка… Тепера моя черга: давайте лишень я наллю. (Наливає). Ліно, поможи… Так, дочко. Вип'єм-же, панове, ще раз за щастя молодят, щоб доля їх не спіткала…
Платон Платонович. Щоб краще в світі жилося.
Іполит Миколаєвич. Та їм, певне, й зараз не погано? Адже-ж так, панно… Вип'єм, щоб жили в згоді, тихо, мирно, наплодили дітей юрму…
Вікторія Францовна. Іполіте…
Іполіт Миколаєвич. Чого там — Іполіте? Тепер можна… Щоб і старих не забували, шанували. Знаєте — тепер молоді? Он, у мене два соколи, обоє ладні батька за горло зхопити…
Всеволод. Годі, тату…
Іполіт Миколаєвич Годі, кажеш? Ну, годі. (До Дусі).
