Тетяна Михайлівна. Ви тут сідайте, Іполіте Миколаевичу, а ви тут, Вікторіє. Францовно… Тривай, Платоне, там сядуть Матвій Львович та Дуся. (Ліна і Ольга переглядуються). Так, так… Ви, Ліно, отут… так… А де-ж Євген?
Леонид. Євген на березі рибу удить в очереті.
Тетяна Михайлівна. Горпино… чого-ж ти панича…
Платон Платонович. Не треба, не треба (показує очима на Гробачевського)… нехай удить, і без його обійдеться. (Наливає гостям). Ти, брате, на тім боці налий. (Леонид наливає). Ну…
Іполіт Миколаєвич (бере чарку). Дозвольте, панно, ще раз поздравити вас. Дай, Боже, сто літ цвісти отак, як ви зараз пишаєте!
Всі (до Дусі). За ваше здоров'я… (П'ють і беруться до закуски).
Дуся. Дякую, вельми дякую.
Творогин. А якого жениха я вам знайшов, панночко, — чорнобрового, як вам бажалось, хе-хе-хе… Повік Творогина будете згадувати, побий мене Бог!
Дуся (сміється). Спасибі.
Платон Платонович. По одній шановні гості, не закусюють. (Наливає). Леониде, ти-ж там не лови гав. (Встає). Дозвольте, шановні гості слова.
Всі (закусюючи). Просимо, просимо.
Платон Платонович. Зараз стара моя посадила поруч Матвія Львовича і мою дорогую доню, Дусю. (Шах і Ліна усміхаються соромливо). Щоб нікому це не здавалось чудним, щоб і надалі не виходило якого непорозуміння, дозвольте сповістить васъ, шановні панове, що Матвій і моя Дуся — жених і невіста. За ваше здоров'я, мої любі!
Творогин (отетерівши). Це… як би вамъ сказать… (Дивиться на «Ольгу). Пропала справа!
Іполітъ Миколаєвич. Лепсько, їже Богу! Ура! Ура-а-а!..
