Леонид. Як-то так, не було-б? А мені здається, що як-би дворянство здавна не захопило собі монополії власти й просвіти, щоб була спроможність кожному чоловікові приєднатись до культури, повірьте, на верхах культури зразу стали б не дворяне, міщане, або піддані, а достойніші, мудрійші люде, незалежно од роду, тягли б за собою других, і ми досі нічим не одрізнялись-би од європейців. А дворянство брало від культутури тільки те, що служило йому або на втіху, або для побільшення експлуатації, утиску народа. Просвіта послужила йому на те, щоб ще більш одрізнитись од народа. Хто придумав кріпацтво… Хто цілі століття давив народ у лабетах безправя, неволі, вважав його майже за товарюку?.. Що я кажу — майже! Вам певне відомі вчинки самовольців, катюг, котрі з підданними поводились гірше, ніж у ХІV столітті татари з плінними, сем'ями: продавали й розлучали батьків та матірок з дітьми, братів з сестрами, чоловіків з жінками, міняли їх на коней, навіть на заводських щенят. Вам відомі ті кари, які вигадували біснуваті пани про своїх невільних рабів, кари, яким позаздрили б середневікові інквізітори. (Встає розхвильованний). А ви — „носителі культури”… Були й такі, я нічого не кажу. Були навіть борці за добробут народній, були… Та що-ж… раз, два, три, й облічився. Але вони не належали вже до дворян. Приєднавшись до культури, вони втрачали тоді специфичний дворянський дух і робились людьми, а не дворянами, чи чим там… А останні, впродовж п'ятьох віків, — кати, шкуролупи, п'янюги, розпутники, котрим слово „культура” таке-ж чуже, як і найгидшому з їх рабів. До чого-ж це привело? Які здобутки такої культури зостались їх нащадкам та народові? Чи згадують ті й другі про своїх предків без лютости, без гніву й скреготу зубовного?.. Перші не дякують, бо почувають, що вони виродки, що разом зі словом виродження вживають, як приклад, як ілюстрацію, стан дворянський; що від предків, опріч цього, зосталась ненависть народня, зібрана й зрощена віками. Другі не дякують — знати защо… Завдяки дворянству і його вчинкам, більшість народу до цього часу пробуває в пітьмі, в убожестві, в рабстві, тоді, коли їх єропейські брати п'ють проствіту повним келехом. .
Іполіт Миколаєвич. Та й лютий-же ви на дворянство. Але повірьте, що народ, за котрий боліє ваше серце,
