дивиться на групу через апарат). Ні, трохи не так! (Метушиться, переставляючи триноги під апаратом і знов дивиться на групу).
Іполіт Миколаєвич. Ти ще довго? Чи може додержиш, поки смеркне.
Всеволод. Тривай, зараз… Ну, сидіть спокійно, Ліно, не крутись… Дивись-же, Іване: коли ми усядемось, ти раптом відкриєш отсю накришку, просчитаєш про себе… отак: раз, два, три, і миттю закриєш. Розумієш?
Іван. Добре. (Стає до апарату).
Іполіт Миколаєвич. Ліно, підбери губки, а то попадають. (Сміх).
Всеволод. Тату! а то кину…. Сидіть, всі спокійно, не ворушіться. Серж, придерж Гектора, нехай він, тобі здохне!… (Стає до групи). Ну, всі готові?.. Гляди-ж, Іване, як скажеш три, хутко закривай. Починай.
- (Микола Лукич, зоставшись, на самоті, в ту мить, як Іван відкрив накришку, потягся до бутилки з коньяком, зачіпив стакан, котрий упав і розбився).
Ольга (схопившись з місця). Ой, Боже мій!.. (Микола Лукич тікає в їдальню);
Іван… три! (хутко закриває накришку).
Всеволод (спалахнувши, до Ольги з кулаками). Що ти наробила, божевільна! (Біжить до апарату). Пропала справа!
Ольга (образившись) За… за віщо?.. (Встає, і одходить од групи і сідає на лавці).
Вікторія Францовна (до Всеволода). Ти збожеволів, Всеволоде. Хоч-би людей посоромився.
Іполіт Миколаєвич. Ти кажи: будеш ще здіймати, чи ні? Чого-ж ми отут будемо сидіти.
Всеволод. Нехай вас хто другий здіймає. (Складає апарат і несе в кімнати).