Ольга. Покохали-6?..
Всеволод. Спізнилась, Олю? га?..
Ольга (розхвильована до Всеволода).. Замовчи, навісний!.. Всі ви навісні, не можу бачити вас… Ви заїли душу, моє серце… Ви зпустошили його своїми хижими вчинками, ви знущались, глузували з його, витруїли з його останню віру в людей, а тепер смієтесь, радієте…
Всеволод. Оттакої! Накинься на кого багатшого. Подякуй татов, а не мені.
Ольга. Всі ви однакові: і тато, і Серж, і ти.
Творогин (виходить з правого боку). Добривечір!.. О, і пан Матвій тут. (Привітається. До Ольги, лукаво усміхаючись). Я-ж казав, що не треба журитись… хе-хе-хе, побий мене Бог!.. (До Всеволода). А ви це кого збіраєтесь фотографувати?
Всеволод. Коли хочете, то й вас.
- (Із саду виходять Ильєнки).
Творогин. Хе-хе-хе… А той… як би вам сказать… Іполіт Миколаєвич вдома?… О, дивіться, — Платон Платонович з чадами й домочадцями, побий мене Бог!
- (Ильєнки підходять і привітаються).
Творогин (до Платона Платоновича). Та й довго-ж я час не бачив, Платоне Платоновичу. Чи ви буваєте де, чи й на вакаціях працюєте, яко педагог…. хе-хе-хе! Здається-ж, ні з ким. Доня, бач, яка виросла. Чому ви заміж її не оддаєте?
Платон Платонович. Рано ще.
Творогин. Що? рано?., Хе… от чепуха! А коли-ж? Тоді, як зуби повипадають?.. Ні, справді?.. Га?.. А я й жениха гарного знайшов-би, побий мене Бог!.. Що? (Всі сміються).
Дуся. Чому й не так? Шукайте. Тільки-ж чорнобрового.
Творогин. Хе-хе-хе… Які ви всі до чорнобрових…
Платон Платонович (до Ольги), Ваші вдома?
