Ольга (зходить по східцях і придивляється). Хтось наче приїхав?.. Хто-ж такий?..
Іван. За осокорами не видко, а по голосу, здається, пан Шах.
Ольга (підходить до орелі). Невже… він…. Матвій Львович?.. Він… Іде сюди… (з радісною усмішкою сідає на лавці).
Шах (виходить з правого боку). Добривечір, Ольго Іполітовно!.. Ви одна? А де-ж ваші?
Ольга. Наші.. наші в кімнаті.
Шах. А Ильєнків ще не було? Я думав, що їх застану у вас. Ми вчора умовились зібратись у вас.
Ольга. А якби їх не було, то хіба сами й не заїхали-б ніколи?.. Сідайте. Наші незабаром вийдуть, та й Ильєнки мабуть зараз заявляться, і вам не довго прийдеться нудитись зо мною. (Непевно сміється).
Шах (сідає коло Ольги). На такі речі, Ольго Іполітовно, дуже важко одповідати. Бо, коли мовити правду, що ви помиляєтесь і що я завжди радий розмовляти з вами, то самий тон, яким промовили ви зараз, одбірає щирість моїх слів, і вони здаються непевними.
Ольга. Який тон?.. Тон, як тон. Я хотіла висловити тільки те, що промовила, бо не можу навіть уявити собі, як воно вам ні з сього, ні з того стане весело зо мною, коли другім сумно.
