Іполіт Миколаєвич (хапає рукою за костур; грізно до батька). Ну—ну! Знов за своє?
Ліна (сміється). Завзятий дідусь.
Іполіт Миколаєвич. Куди тобі… (До Гаврила). Гляди-ж, Грицька став попереду. Гаврило (одходить). Та вже-ж не як…
Всеволод. Нічого не видно… (Кладе лобзик на стіл).
Ліна. Ти хоч—би у неділю не пиляв…
Всеволод. А що-ж мені по-твоєму робити? на тебе дивитись?.. Чи вечеря буде сьогодні, чи по неділям у вас не вечеряють? (Бере лобзик і роботу). Годі, а то ще очі повилазять. (Іде в кімнату).
Серж. Ба… треба-ж рушницю обдивитись з Хведором, бо завтра, не встану. (Іде в кімнату. Через хвилину виходить з рушницею й зника за осокорами)..
Іполіт Миколаєвич. Чудовий вечер. Такими вечорами…
Творогин (виходить з правою боку, він зодягнений парадно). Та й швидкий же…
Ліна (зхоплюється з Ольгою з орелі). Як-же-ж ви налякали мене, Михайло Івановичу!
Творогин… Я до його: „Чи є хто вдома?" А він, як куля поуз мене. (До Ліни). Вибачте, вибачте, голубко, я не навмисне… Добривечір! Заїхав, вельмишановная пані, щоб засвідчити вам своє пошанування. Не втерпів, побий мене Бог! не втерпів, щоб не заїхати, хе—хе-хе…
Іполіт Миколаєвич. Що це ти вирядився, наче до шлюбу?
Творогин (підходить до його й стискує йому руку). Вгадав, побий мене Бог, вгадав. Зараз їду… як би вам сказать… з весілля: позавчора ввечері вінчали. Та коли-б не пильне діло, то й сьогодні гуляв-би цілу ніч,
