таких старих гніздах все визирає якимсь приголомшеним, придавленим, винуватим?..
Шах. Хм… чудне почуття! Та у мене в самого таке-ж старе гніздо, як і отсе. Я в йому народився, в йому виріс і мені байдуже.
Леонид. Ну-да, я й забув. Тоді, звичайно, вам байдуже… А багато — мали-б розповідати ці стіни, цей стародавній буфет про минуле, як би їм язика. Цікава-б вийшла сторінка з історії кріпацтва…
Шах. М-да… Було колись, — за водою пішло.
Леонид. (встає й розглядає фотографії по стінах). І як не личать цій обстанові отсі нові ажурні рямочки з фотографіями. Сюди треба було б навісить старі, помарнілі од часу, портрети предків в париках, та не в ажурнихъ рямах, а щоб була стара-стара позеленіла бронза.
Шах. А де-ж ваші, Вікторіє Францовно?
Вікторія Францовна. Не знаю, Іполіт десь з паном Творогиним вийшли. Ну, як у вас жнива? вже зкосили жито? Я чула, що у вас цього року жита на-диво.
Шах. Жита гарні… Десятин із десять ще зосталось. Завтра край!
Леонид. Хто це випилював рами до фотографій,
Вікторія Францовна. То все Всеволод. Він любить над ними голову морочить.
Леонид. Чудово… Багато втрачено енергії, вартої ліпшого прикладу.
Шах. Я чув, що Всеволод з сем'єю незабаром завітає до вас?
Вікторія Францовна. Ждемо зо дня на день.
Творогин (входить з передньої). А на дворі… як-би вам сказать… пече, побий мене Бог!.. мабуть дощ буде. Ну, прощавайте, кумушко. Спасибі за… А-а, Матвій Львович! де це ви взялись?.. І (нерозбірливий текст)? (Співає):
Проведьом-же, друзья,
Эту ночь веселей…
