хрещениці є вже хтось на прикметі… хе-хе-хе… побий мене Бог!
Іполіт Миколаєвич (входить з опочивальні, за ним Вікторія Францовна). Що це ти тут божишся, Михайло Івановичу?
Творогин. Кажу, що у Олі запевне є жених на прикметі.
Вікторія Францовна. Отсе ще — вічний сват.
Іполіт Миколаєвич. І хто там на таку дохлятину подивиться? Вона—то тане, як побаче Шаха, але він не туди дивиться.
Ольга (спалахнувши, несамохіть випускає кошика з рук; аґрус розсипається по підлозі). Ти… ти смієш зневажати мене?.. У тебе повернувся язик промовить отаке?.. (Вікторія Францовна кидається збірати аґрус).
Іполіт Миколаєвич. Ну-ну, чого ти? Яж жартую.
Ольга. Це по-твоєму жарти? Ти визнав саме боляче місце і без жалю колупаєш у йому… Так.. честь тобі, ти бачиш далеко, тату, від твоїх очей ніщо не втаїться. Але навіщо ти мучиш мене? що я тобі заподіяла?
Іполіт Миколаєвич. Годі, годі, не буду. Бач, возом зачипивъ…. Можна, Михайло Івановичу.
Творогин (зрадівши). Можна?.. От спасибі, кумушко! До зарізу треба, — проценти по закладній. Мені не надовго: управляюсь з хлібом… як-би вам сказать… зараз і оддам, побий мене Бог!.. А ти хрещенице, не журись. Коли Шах до вподоби, то й Шаха висватаєм, побий мене Бог! Ого, так околпачимо, що й не счується, побий мене Бог!.. Я… як-би вам сказать… не таких околпачував… (Вікторія Францовна махає йому руками).
Іполіт Миколаєвич. Годі вже тобі, ходімо.
Творогин (до Вікторії Францовни). Чого ви?.. Побий мене Бог! Не вірите?.. Хе… У нас у полку був один поручик, Приятний. Закохався він в одну…
Іполіт Миколаєвич. (бере Творогина під руку). Ходімо! (Виходять)
Ольга (ридає). Мамо! Чому вони мучуть мене? Хіба я не досить несчасна без того? Хіба без того мало що-
